444 day of war

Hello, friends!

This week I finally managed to get away from home and go to the park. Although it's quite cold in this climate almost all year round, the nature is already beautiful, and I'm getting ready for longer trips to nearby villages. Previously, in Mariupol, it would already feel like summer heat at this time, while here we are still wearing jackets. Sometimes I miss home a lot, but I understand that it's unlikely I'll be able to return there even after de-occupation. Watching videos of the city makes me sad because everything is destroyed, and what used to be a big city with half a million people now resembles a stone desert.

In general, as time goes on, it becomes more and more unclear how to live on and how this war will end. There is an incredible fatigue from constant stress and the inability to influence the situation, and it's very disheartening.
Today, we had another air raid alarm throughout the night, and rockets and drones were flying. Unfortunately, this time there were quite a few hits on infrastructure, but for now, we still have electricity, and that's good. It has become a tradition - as soon as there are successes on the front line, heavy shelling of cities in the rear begins.
In recent days, there has been a lot of good news from the front, such as the advancement of our army in the Bachmut area, which hasn't happened in several months. I find it difficult to understand why this city has become so important because it was essentially just a small town with a population of about 50,000 people, but during the war, it has become a kind of iconic place where battles have been fought for almost a year already. Progress in this direction is a very positive sign and the first good news from the front in a while. There is hope that everything will be fine, and our command will be able to accomplish all the tasks of liberating our territory.

Next week is my birthday, and for some reason, I always feel somewhat down before this date. In terms of celebration, nothing has changed; I have never celebrated my birthday with groups of people and usually hid from unnecessary attention on that day. Now, of course, there is no need to hide anymore; most of the people I knew died in Mariupol at the beginning of the war, so now I can only remember them. Also, a few days ago, a large black cat that lived near me at the bus stop died. It was hit by a car, and we took it and buried it. Now, every morning when we pass by the bus stop and I see its empty cat bowl that no one comes to anymore, it becomes really sad. Even though your attitude towards death changes when you encounter it frequently, it is still quite difficult to comprehend. Everything is changing, and we need to adapt to it, no matter how difficult it may be.

Overall, we are holding on and believing in a better future. I believe that there is some universal justice, and all these criminals will be punished sooner or later.

Thank you all for your support, and a big thank you for the help on buymeacoffee. You really help me survive in difficult conditions, thank you!

-----


Добрий день, друзі!

На цьому тижні нарешті вдалось виїхати подалі від дому до парку. Хоч у цьому кліматі досить холодно майже весь час року, але природа вже зовсім гарна та я готуюсь до більш тривалих подорожей до навколишніх сіл. Раніше у Маріуполі у цей час вже відчувалась літня спека, а тут ми все ще ходимо у куртках. Іноді дуже сумую за домом, але розумію що навряче зможу туди повернутися навіть після деокупації. Дивлячись відео з міста стає сумно, адже все зруйновано та колись велике місто з пів мільйоном населення тепер більше нагадує кам'яну пустелю.

Взагалі чим далі йде час тим більше стає незрозумілим як жити далі та взагалі чим закінчиться ця війна. Є неймовірна втома від постійного стресу і неможливості якось вплинути на ситуацію і це дуже засмучує.
Сьогодні знов усю ніч була повітряна тривога та летіли ракети та безпілотники. Нажаль на цей раз досить багато влучань по інфрастуктурі, але поки що є світло і це вже добре. Це вже стає традицією - як тільки починаються успіхи на фронті то одразу починаються сильні обстріли міст у тилу.
З фронту останніми днями приходить багато гарних новин, наприклад про просування нашої армії в районі Бахмуту, чого не було вже декілька місяців. Взагалі мені складно зрозуміти чим це місто стало таким важливим, бо фактично це було звичайне невеличке місто з населенням близько 50 тисяц людей, але під час війни це стало якимось культовим місцем, за який йдуть бої вже майже рік. А просування на цьому напрямку це дуже гарний знак і перші гарні новини з фронту за останній час. Є надія що все буде добре і у нашого командування вдасця виконати усі задачі по звільненню нашої території.

На наступному тижні у мене буде день народження, чомусь завжди перед цією датою я почуваюсь якось кепсько. У плані святкування мабуть нічого не змінилось, я ніколи не святкував день народження у компаніях і зазвичай ховався в цей день від зайвої уваги. Тепер звісно вже не потрібно ховатися, більшість людей яких я знав загинули ще на початку війни у Маріуполі, тому тепер я можу лише згадувати їх. Також на днях загинув один великий чорний кіт що жив біля мене на автобусній зупинці. Його збила машина і ми його забрали та поховали. Тепер кожен ранок коли ми проходимо повз зупинку та я бачу його миску до якої більше ніхто не приходить стає зовсім сумно. Хоч ставлення до смерті змінюється коли часто з нею стикаєшься, але це все одне досить складне для усвідомлення явище. Все змінюється і потрібно до цьому пристосовуватися, як би не було складно.

Загалом ми тримаємось та віримо у краще. Я вірю що є якась вселенська справедливість і всі ці злочиці рано чи пізно будуть покарані.

Дякую усім за підтримку, також дуже дякую за допомогу на buymeacoffee. Ви дуже допомагаєте якось виживати у складних умовах, дякую вам!