58th Day of the war

Hello friends. I am very grateful to everyone for their support, unfortunately now there is no opportunity to answer everyone, but I read and see everyone.
I also want to thank everyone once again for the financial help, I am very uncomfortable because of this, but you helped a lot in a hopeless situation. You gave me and the refugees from Mariupol that I sheltered another month of living in an apartment, no words to express how grateful we all are.
For 2 months we have not had a stable job, and the costs are rising sharply due to rising food prices, apartment rent and basic necessities that people could not take with them when fleeing the city.

Due to back pain, I had to stay at home for almost a week, so I started trying to find options to revive my store and continue working. I have a small online store of delicacies from Asia, I look for and import to Ukraine Japanese and Chinese traditional desserts and delicacies and sell them online. Due to autism, it is difficult for me to work at regular jobs, so after college I was able to do my small job and enjoy working from home, with almost no contact with people. Profits were enough to pay taxes, rent and food. Unfortunately, there is no new arrival due to delivery issues, so I'm trying to find new channels and save my business. The president said everyone who could could continue to work to save the economy. While I can not volunteer - I will try to work to save the economy.

 
The other day he met his wife's friend, who was able to get out of Mariupol and came to us.
She spent 1.5 months in bomb shelters. I saw people tearing shells to pieces. She learned to distinguish artillery from hail, air bombs from mortars. It's hell every day in the city. People went out to collect water and said goodbye as forever. Because many people died from shelling when they tried to get out of storage to collect water or cook food on a fire near the house. People collected the corpses of their neighbors and buried them right in the yard. I am very sorry that people are experiencing such horror, I see their eyes in which there is so much pain that I can not put into words.
To get out of Mariupol, she walked along the beach under fire for several days and went to a nearby town. It is impossible to leave by car, all roads are in mines, Russian Russians are everywhere. From the quiet seaside city of Mariupol became the new Aleppo.
People who left have no idea how to live anymore. They were left with everything they had. Due to the large number of refugees, many temporary shelters have been established. We equip former gyms and basements, put a lot of mattresses there and give everyone a place to live. It is difficult to stay in such conditions for a long time, because each of these shelters is home to 50 to 200 people. So I try to look for any inexpensive apartments to accommodate people.


The situation in Mariupol remains very difficult. The city has been under full occupation since the beginning of March, there are no surviving houses, the number of victims in the city has already exceeded 20,000. This is a great tragedy that has become our new reality.

I will try to find time and write a story about a family that managed to get out of Mariupol. What they say is hard to imagine, people could not stand what was happening so much, so in fact the corpses left the city, unfortunately not all of this family were able to survive and get to the territory of free Ukraine .. I think that this story should know people.


-----ukr

Добрий день, друзі. Я дуже вдячний всім за підтримку, нажаль зараз немає можливості всім відповідати, але я читаю та бачу кожного. 
Також ще раз хочу подякувати всім за фінансову допомогу, мені дуже незручно через це, але ви дуже сильно допомогли у безвихідній ситуації. Ви дали мені та біженцям з Маріуполя що я приютив ще місяць життя у квартирі, немає слів щоб виразити як ми всі вдячні. 
2 місяці в нас немає стабільної роботи, а витрати сильно зростають через підвищення цін на харчування, оренду квартири а також базові речі для життя, які люди не змогли взяти з собою коли тікали з міста. 

Через біль у спині мені довелось вже майже тиждень сидіти вдома, тому я став намагатися знайти варіанти відродити свій магазин та продовжити працювати. В мене невеликий інтернет магазин смаколиків з Азії, я шукаю та імпортую в Україну Японські та Китайські традиційні десерти та ласощі та продаю їх через інтернет. Через аутизм мені важко працювати на звичайних роботах, тому після інституту я зміг зробити свою невеличку справу та з радістю працювати з дому, майже не контактуючи з людьми. Прибутку вистачало на сплату податків, оренду житла та харчування. Зараз нажаль немає нового надходження товарів через проблеми з доставкою, тому я намагаюсь шукати нові канали та врятувати свою справу. Президент сказав щоб всі хто може продовжував працювати щоб врятувати економіку. Поки я не можу займатися волонтерством - буду намагатися працювати для збереження економіки.


На днях зустрівся з подругою дружини, котра змогла вибратися з Маріуполя та приїхала до нас.
Вона просиділа у бомбосховищах 1.5 місяці. Бачила як людей розривають на шматки снаряди. Навчилася за звуком відрізняти артилерію від градів, авіабомби від мінометів. Кожен день у місті це пекло. Люди виходили щоб набрати воду та прощалися як назавжди. Бо багато людей вмирало від обстрілів коли намагалися вийти зі сховища набрати води, чи приготувати їжу на кострі біля будинку. Люди збирали трупи своїх сусідів та ховали прямо у дворі. Мені дуже шкода що люди переживають такий жах, я бачу їх очі в яких стільки болі, що не передати словами.
Щоб вибратися з Маріуполя вона пішки по пляжу під обстрілами декілька днів йшла у сусіднє місто. Виїхати машиною неможливо, всі дороги в мінах, всюди військові росії. Із спокійного приморського міста Маріуполь став новим Алеппо.
Люди що виїхали взагалі не уявляють як жити далі. Вони лишилися всього що в них було. Через велику кількість біженців створено багато тимчасових притулків. Ми облаштовуємо колишні спортзали та підвали, кладемо там багато матраців та надаємо всім місце для життя. Перебувати довго у таких умовах важко, бо в кожному такому притулку мешкає від 50 до 200 людей. Тому намагаюсь шукати будь які недорогі квартири для розміщення людей.


Ситуація у Маріуполі залишається дуже важкою. Місто перебуває в повній окупації з початку березня, не залишилося вцілилих будинків, кількість жертв у місті вже перевалила за 20000. Це велика трагедія, яка стала нашою новою реальністю. 

Я спробую знайти час та написати історію про сім'ю, яка змогла вибратися з Маріуполя. Те що вони розповідають важко уявити, люди настільки більше не могли витримувати те що відбувалось, тому фактично по трупам виходили з міста, нажаль не всі з цієї сім'ї змогли вижити та добратись до території вільної України.. я вважаю що цю історію повинні знати люди.